“Країна жіночого роду” – це 26 розповідей про видатних українок ХХ століття, написані різними авторами. Це унікальні інтерв’ю, спогади, листування та  архівні документи. Упорядником збірки є історик, журналіст, головний редактор проєкту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані.

Марія Грушевська, Розалія Ліфшиць, Олена Теліга, Ольга Петлюра, Квітка Цісик, Ірина Калинець, Леся Бандера, Олена Вітер, Анна Валентинович, Ірина Тимочка, Галина Дидик… Що знаємо ми про цих жінок? Вони були різні за професією, соціальним статусом, країною проживання, але кожна з них самовіддано любила Україну і навічно вписала своє ім’я в нашу історію.

За кожним із цих імен стоїть доля жінки: сильної духом, незламної, відданої.

Марія Грушевська – вчителька, перекладачка, громадська діячка, дружина Михайла Грушевського. Саме їй він присвятив перший том своєї роботи “Історія України-Руси”.

Олена Теліга – поетеса, публіцистка та діячка ОУН. Її розстріляли фашисти в Бабиному Яру.

Ольга Лядська – “дівчинка, яка перемогла ГУЛАГ”. Вона була засуджена сталінським режимом на 25 років та всупереч всьому змогла вижити в радянських таборах.

Олена Вітер – ігуменя, яка була членкинею ОУН. Вона стала першою українкою, вшанованою почесним званням “Праведник народів світу” за порятунок єврейських дітей в роки Голокосту.

Квітка Цісик – співачка, яка народилася та здобула славу в Сполучених Штатах Америки. Вона була першою, хто записав дві платівки українських пісень на професійному рівні.

Галина Дидик – діячка ОУН, зв'язкова і довірена особа головного командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича. Її по праву називають героїнею національно-визвольного руху.

Серед матеріалів є також інтерв’ю Вахтанга Кіпіані з Лесею Гонгадзе – мамою журналіста Георгія Гонгадзе. 

Кожна з історій вкотре доводить, що “українки були й мають бути повноцінними суб’єктами історичного процесу”.

«Філософія книжки в тому, що жінка – вагомий суб'єкт української політики, дипломатії, військової справи. Життя України в ХХ столітті не може бути проговорене і зрозуміле суспільству, якщо ми виведемо жінок за дужки».  Вахтанг Кіпіані.

Розповіді про визначних українок вражають, надихають та вчать нас ще більше любити Україну. Вони емоційні та часто болючі, але надзвичайно важливі. Тож досліджуймо та пам’ятаймо нашу історію, адже зараз, коли ми відстоюємо свою національну ідентичність та незалежність, вона – наша зброя!